Меню сайту

Форма входу

Категорії розділу

Пошук

Друзі сайту

Бобровицька ЗОШ № 1

Бобровицький районний відділ освіти

Бобровицький методичний кабінет

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Статті » Мої статті

ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ОПІШНЯНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ІГРАШКИ

ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ОПІШНЯНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ІГРАШКИ

 

         Село Опішня – один із центрів народного мистецтва в Україні. Воно відомо як центр гончарного промислу. Правий берег Ворскли багатий на глину. Ця глина різна й тому має різні назви: «побіл», «червінка», «гончарка» та інші. Глину легко знаходити й обробляти, вона найкраща для ліплення. Живописна природа  Полтавщини сприяла розвитку декоративного розпису по виліпленому посуду.

Фантазія й майстерність гончарів створили чудові форми балаг, куманців, макітр, мисок, глечиків, що були дуже зручними в побуті й тому користувалися великим попитом селян.

Красу форми її зручність доповнював і підкреслював колоритний розпис, в якому знайшла своє відображення навколишня природа. Це жовті соняшники, різнокольорові мальви, тюльпани, бурштинові й майже чорні грона винограду, червоні важкі кетяги калини,  а посеред цього буйного цвітіння трав – надзвичайні птахи, фантастичні звірі, риби.

Колорит розпису Опішні створюється використанням червоного, зеленого, коричневого, блакитного кольорів з незначною кількістю чорного. Це ніби сонце, земля, небо, вода – без чого неможливе життя людей.

Найпоширеніший в Опішні рослинний орнамент. Його елементи мають назви «зірочки»,  «фіалочки», «виноградинки». Елементи рослинного орнаменту поєднуються з простими елементами геометричного на червоно-жовтому тлі.

Технологія виробництва опішнянської кераміки досить складна. Процес виробництва починається із заготівлі глини, виготовлення формувальної маси й ангобів для декорування виробів. Білі та кольорові ангоби виготовляють з глини. Останні отримують змішуванням білої глини з кольоровими пігментами (барвниками).

Посуд ліплять руками з глини на гончарному крузі. Після закінчення формування поверхня виробу згладжується за допомогою вологої губки або гуми. Від круга вироби відокремлюються тоненьким дротом. Деталі виробу, тобто ручки, носик, вушка приставляються окремо. Готовий виріб підсушують при звичайній температурі, обточують знов на гончарному крузі. Після цього його декорують кольоровим ангобом зовні й всередині, осушують. І розписують кольоровими  ангобами. Розпис виконують гумовою грушею, в яку вмонтовано соломинку потрібного діаметру. Розписаний виріб знову підсушують, потім обпікають у муфельних печах і глазурують. Після глазурування виріб знову обпікають. Тепер процес виробництва можна вважати завершеним. Такий посуд називають «наливаним».

Серед іграшок, які виготовляють в умовах промислів, найбільш поширеними та уособленими в Україні як у минулому, та і нині, є свищики або свистунці,  свистілки. Колись вони мали охоронне захисне значення. Вважалося, що свистіння та інші шумові ефекти відганяють від дітей злих духів, сили зла. В українському фольклорі (казках) не рідко фігурують чарівні музичні інструменти, в тому числі і свищики, які становлять предмети магічного зв’язку героїв з тваринами-помічниками.

Серед свищиків найчастіше зустрічаємо  птахів. Птахи-свищики з глини здебільшого мають найпростішу архаїчну форму. Архаїчність виявляється у способі ліплення – відсутності (тулубів) зайвої деталізації, підкреслення об’ємності та схематичності тулубів, узагальнено типізованому  вирішенні голів. Дитячі іграшки-свищики орнаментуються ніби поспіхом та й форми спрощені, схематизовані, примітивні.

Функція таких іграшок, крім охоронного свистіння, ще й пізнавально-виховна. Саме умовний, а не натуралістичний образ птаха вчить дитину розумінню метафоричної мови традиційного мистецтва в узагальненому віднаходити риси конкретного, що розвиває її спостережливість та кмітливість.

Птахи-свищики виготовлялись скрізь, де були гончарі – у селах Поділля, Прикарпаття, Середньої Наддніпрянщини, Полісся, Слобожанщини, Південних областей України тощо. Вироби кожного осередку своєрідні, самобутні. Однак на сьогодні майже не залишилось колись відомих промислів і центрів. Наприклад, за даними статистичного бюро Полтавського губернського земства, лише  у трьох повітах цієї губернії – Віннівському, Миргородському та Лохвицькому на початку минулого століття працювало  близько тисячі гончарів. Нині ж в усій Полтавській області, мабуть, не набереться й сотні.

 

 

Категорія: Мої статті | Додав: denisyuk_n (26.12.2016)
Переглядів: 84 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: